Мотиви та мотивація особистості. Теорії мотивації.

Предыдущая3456789101112131415161718Следующая

Для характеристики поняття «мотивації» необхідно визначити сутність основних категорій, які безпосередньо стосуються змісту поведінки
людей в процесі їх діяльності. Потреби - переживання людиною необхідності у чомусь, що стає джерелом її активності. Значна роль
потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до ди. Характер походження потреб є досить складним, але в їх основі лежать дві
визначальні причини. 1) має фізіологічний характер, тому що людина як жива істота потребує певних умов і засобів до існування. 2) є
результатом суспільного існування. Потреби можна розмістити ієрархічно у вигляді піраміди наступним чином (за Маслоу): фізіологічні,
безпеки, філіації (потреба у соціальних контактах), самоповаги, самоактуалізації.

Потреби у свідомості людини перетворюються на мотив, який і спонукає людину до певної цільової дії.

Під спрямованістю розуміють систему домінуючих мотивів. Провідні мотиви підпорядковують собі всі інші й характеризують будову всієї
мотиваційної сфери людини. Виникнення ієрархічної структури мотивів є передумовою стійкості особистості. У структуру спрямованості
входять, передусім, усвідомлені мотиви поведінки. їхня стійка ієрархія дає змогу в певних межах передбачити загальну спрямованість
особистості, її вчинків. Проте на поведінку людини впливають не тільки усвідомлені, а й малоусвідомлені мотиви. їхнє співвідношення
визначає поведінку людини в новій ситуації.

Мотиви(від лат. moveo — штовхаю, рухаю) — це спонукання до діяльності, пов'язані із задоволенням певних потреб.Вони визначають, чому людина поводить себе так чи інакше.

Мотиви розрізняють за їхньою усвідомленістю. Неусвідомле-ними мотивами є потяги і установки. Потяги — це енергія, яка активізує поведінку людини, наприклад, сексуальний потяг. Це первинний емоційний прояв потреби людини у чомусь. Поява потягу утворює початковий етап мотиваційного процесу. Установка є психічним станом готовності суб'єкта до певної діяльності або до певної реакції. Наприклад, викладач може мати установку на те, що студент, який пропускає багато занять, не може мати високої навчальної успішності.

Усвідомленими мотивами є інтереси, прагнення та переконання. Інтерес — це емоційно забарвлене ставлення до навколишнього. Він є постійним спонукальним механізмом пізнання. Вирізняють такі види інтересів:

S за метою: безпосередні та опосередковані. Безпосередній інтерес спричинює емоційна привабливість об'єкта (наприклад, інтерес до комп'ютерних ігор, до привабливої однокурсниці); опосередкований інтерес виникає щодо результату діяльності, а сам процес може і не спричинювати інтерес (наприклад, інтерес до реі зультату контрольної роботи, до перемоги на конкурсі);



■S за глибиною: поверхневі і глибокі. Поверхневі забезпечують знайомство лише з найзагальнішим змістом явища (наприклад, студент цікавиться лише зовнішніми проявами фізичного явища); глибокі — з його суттю (наприклад, студент цікавиться закономірностями фізичного явища);

S за широтою: широкі і вузькі. Широкі інтереси охоплюють різноманітні сфери діяльності (наприклад, студент цікавиться і своїм фахом, і мистецтвом, спортом, політикою); вузькі сконцентровані на одній сфері (наприклад, студент цікавиться лише своєю спеціальністю). В умовах, коли розширюються міждисциплінарні зв'язки, спеціалісти з широкими інтересами мають більше можливостей для професійного росту;

S за стійкістю: стійкі і нестійкі. Стійкі зберігаються упродовж тривалого часу (наприклад, інтерес до математики в абітурієнта механіко-математичного факультету з'явився ще в дитячі роки); нестійкі мінливі у часі (наприклад, інтерес до біології з'явився за півроку до вступу на біологічний факультет і вже до кінця першого семестру зник).

Другим і третім різновидами усвідомлених мотивів є прагнення і переконання. Прагнення — це сильне бажання, хотіння. Воно вказує на те, чого індивід хоче досягти у своєму житті. Переконання— це система стійких принципів особистості. Вони завжди мають емоційне забарвлення.

Мотиви зазвичай утворюють певну систему в структурі особистості. Систему мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини, називають мотивацією.Мотивація може бути зовнішньою і внутрішньою. Зовнішня мотивація людині нав'язана, наприклад, студент учиться тому, що за це отримає схвалення батьків і викладачів. Внутрішня мотиваціяґрунтується на власному виборі і особистому бажанні, наприклад, студент учиться тому, що йому цікаво або він прагне досягти досконалості у вибраній спеціальності.

Залежність між силою мотивації та ефективністю дії було узагальнено в двох правилах Єркса-Додсона. Перше правило: зі зростанням інтенсивності мотивації ефективність дії зростає лише до певного рівня, після чого починає спадати; при високій інтенсивності мотивації ефективність дії низька. Наприклад, якщо студент понад усе хоче скласти іспит на відмінну оцінку і вважає, що від цього залежатиме його подальша доля, найімовірніше, що цей іспит буде складено нижче можливостей цього студента. У такому разі кажуть, що людина замотивована. Друге правило: під час розв'язування легкого завдання найвища ефективність спостерігається при високому рівні мотивації, а під час виконання складних завдань — при низькому рівні мотивації. При цьому йдеться про суб'єктивно, а не об'єктивно легке чи складне завдання.

Американський дослідник Д. Макклеланд вивчав мотивацію досягнення. Він дійшов висновку, що залежно від історії розвитку конкретної особистості у ній може переважати або мотивація досягнення успіху (така людина активна й ініціативна, йде на ризик, схильна до змагання і конкуренції), або мотивація уникнення невдачі (така людина ухиляється від ризику і відповідальності, безініціативна, не любить змагань і конкуренції).


0391772454319388.html
0391819724632013.html
    PR.RU™